Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 916/779/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Іванової Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"на рішення та постанову господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р.у справі№ 916/779/14 господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" (відповідач-1); 2. Державного підприємства "Мирогощанський державний іподром" (відповідач-2)простягнення 43 547,06 грн.,за участю представників: від позивача Мілованова О.М.від відповідача-1 не з'явився від відповідача-2 не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. у справі № 916/779/14 (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Державного підприємства "Мирогощанський державний іподром" (далі - далі - ДП "Мирогощанський державний іподром") та Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" (далі - ТОВ "СОВАГРО") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") 3% річних у сумі 627,66 грн., інфляційні втрати в сумі 1 252,13 грн. та пеню у сумі 2 347,49 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. (колегія суддів у складі: Ярош А.І. - головуючого, Журавльова О.О., Савицького Я.Ф.) рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. у справі № 916/779/14 змінено в частині стягнення пені. Викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково; стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 3% річних у сумі 627,66 грн., інфляційні втрати в сумі 1 252,13 грн. та пеню в сумі 2 699,84 грн.; у решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. у справі № 916/779/14, ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд змінити оскаржувані судові акти, задовольнивши позовні вимоги ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" повністю. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Ємельянова А.С., Прокопанич Г.К. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.10.2014 р. о 10 год. 50 хв.

06.10.2014 р. до Вищого господарського суду України надійшов відзив ДП "Мирогощанський державний іподром" на касаційну скаргу, відповідно до якого відповідач-2 вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням оскаржуваних судових актів та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.2014 р. № 02-05/454 для розгляду справи № 916/779/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді: Волік І.М., Іванова Л.Б.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.05.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (далі - ТОВ "Технік Енерджі") та ДП "Мирогощанський державний іподром" був укладений договір № 95 поставки сільськогосподарської техніки (далі - Договір поставки № 95).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.04.2009 р. у справі № 14/6 за позовом ТОВ "Технік Енерджі" до ДП "Мирогощанський державний іподром" припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ДП "Мирогощанський державний іподром" основного боргу в сумі 140 706,68 грн., 6 618,97 грн. пені, 8 891,95 грн. штрафу, 3 664,50 грн. індексу інфляції та 824,78 грн. 3% річних у зв'язку зі сплатою вказаних сум боржником; відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з ДП "Мирогощанський державний іподром" штрафу у сумі 8 680,22 грн.

24.01.2011 р. між ТОВ "Технік Енерджі" (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 (далі - ФОП ОСОБА_10) (Новий кредитор) було укладено угоду № 26-ТЕ про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) (далі - Угода № 26-ТЕ), відповідно до якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання ДП "Мирогощанський державний іподром" зобов'язання щодо сплати розміру дооцінки (збільшення) вартості товару, пені, 3% річних, інфляційних втрат, набутих Первісним кредитором на підставі договору № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно з договором № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р.

Згідно з п. 2.4 Угоди № 26-ТЕ, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.01.2011 р., з моменту укладення даної Угоди Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають із умов договору № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р. по відношенню до Боржника щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно з договором № 95 від 28.05.2008 р.

11.03.2013 р. між ФОП ОСОБА_10 (Первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (Новий кредитор) було укладено угоду № 11/03-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) (далі - Угода № 11/03-13), згідно з якою Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання ДП "Мирогощанський державний іподром" зобов'язання щодо сплати розміру дооцінки (збільшення) вартості товару, пені, 3% річних, інфляційних втрат, набутих Первісним кредитором на підставі договору № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р. та згідно з угодою № 26-ТЕ про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 24.01.2011 р., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ДП "Мирогощанський державний іподром" грошового зобов'язання згідно з договором № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р.

На виконання умов п. 4.1 Угоди № 11/03-13, ФОП ОСОБА_10 було передано ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" документи, що підтверджують права вимоги виконання ДП "Мирогощанський державний іподром" обумовленого зобов'язання. ФОП ОСОБА_10 повідомленням про заміну кредитора у зобов'язані належним чином повідомив ДП "Мирогощанський державний іподром" про зазначені обставини.

Рішенням господарського суду Київської області від 06.08.2013 р. у справі № 911/2791/13 за позовом ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (далі - ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП") та ДП "Мирогощанський державний іподром" позов задоволено; стягнуто з ДП "Мирогощанський державний іподром" 708,56 грн. 3% річних, 36 538,70 грн. дооцінки (збільшення) вартості товару та 5 678,96 грн. пені, а також стягнуто солідарно з ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" та ДП "Мирогощанський державний іподром" 2 611,77 грн. інфляційних втрат, 3 000 грн. витрат на послуги адвоката та судовий збір у сумі 1 720,50 грн.

03.02.2014 р. між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (Кредитор) та ТОВ "СОВАГРО" (Поручитель) було укладено договір поруки № 03-02-2014-3 (далі - Договір поруки), за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ДП "Мирогощанський державний іподром" за договором купівлі-продажу та угодою № 11/03-13 від 11.03.2013 р. (далі - основний договір), укладеною на підставі договору № 95 поставки сільськогосподарської техніки від 28.05.2008 р.

У розділі 4 Договору поруки встановлено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) Боржником обов'язку за основною угодою, Кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до Боржника, так і до Поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед Кредитором.

Позивач 17.02.2014 р. звернувся до відповідача-1 - ТОВ "СОВАГРО" з вимогою за вих. № 17-3/02 щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з Договором поруки, у відповідь на яку ТОВ "СОВАГРО" повідомило, що взяті зобов'язання за Договором поруки виконати неможливо у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У силу положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Позивачем у даній справі заявлено про стягнення 3% річних у розмірі 5 447,78 грн., нарахованих з 06.03.2009 р. по 03.06.2014 р., інфляційних втрат у розмірі 7 709,67 грн., нарахованих з березня 2009 року по січень 2014 року, та пені у розмірі 30 389,61 грн., нарахованої з 06.03.2009 р. по 03.03.2014 р.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Київської області від 06.08.2013 р. у справі № 911/2791/13 на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" стягнуто з боржника - ДП "Мирогощанський державний іподром" 708,56 грн. 3% річних, 36 538,70 грн. дооцінки (збільшення) вартості товару та 5 678,96 грн. пені, всього 42 926,22 грн.; крім того, стягнуто солідарно з ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" та ДП "Мирогощанський державний іподром" 2 611,77 грн. інфляційних втрат, 3 000 грн. витрат на послуги адвоката та судовий збір у сумі 1 720,50 грн.

Відповідно до положень ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (пп. 7.1 п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 17 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З урахуванням встановлених обставин справи, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що доказів сплати суми заборгованості у розмірі 36 538,70 грн. не надано, дійшли висновку про наявність правових підстав для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені на вказану суму з дати прийняття рішення у справі № 911/2791/13, тобто з 06.08.2013 р.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних у розмірі 627,66 грн. та інфляційних втрат 1 252,13 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що підлягає стягненню пеня в сумі 2 347,49 грн. за період з 07.08.2013 р. (наступний день з дати прийняття рішення господарського суду Київської області у справі № 911/2791/13) по 03.02.2014 р. за шість місяців, з посиланням на положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду (така правова позиція викладена у пп. 2.5 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 17 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом, у п. 7.5 Договору поставки № 95, за яким відбувається стягнення, сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім цього, сторони відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, з урахуванням положень п. 7.5 Договору поставки № 95, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право нараховувати пеню за прострочене зобов'язання, не обмежуючи період шестимісячним строком згідно зі ст. 232 ГК України.

Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок пені, з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів пені у розмірі 2 699,84 грн.

Щодо вимоги ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" про стягнення з відповідачів 3 400,00 грн. адвокатських витрат згідно з договором № 26-1/02-14 від 26.02.2014 р., слід зазначити таке.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (пп. 6.3 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи вимогу про стягнення адвокатських витрат, позивач посилається на договір № 26-1/02-14 про надання адвокатських послуг від 26.02.2014 р., сума за яким складає 3 400,00 грн., акт прийому-передачі документів від 26.02.2014 р., акт прийому-передачі виконаних робіт від 03.03.2014 р.

Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги платіжне доручення № 87 від 18.07.2012 р., надане позивачем у якості доказу понесення витрат на послуги адвоката, оскільки у призначенні платежу зазначеного платіжного документа вказано, що оплату проведено за послуги згідно з договором № 16-07/12-15 від 16.07.2012 р., тоді як на підтвердження надання адвокатських послуг позивачем надано договір № 26-1/02-14 від 26.02.2014 р.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи міститься додаткова угода № 1 від 02.12.2013 р. до договору № 16-07/12-15 від 16.07.2012 р., якою передбачено розірвання договору про надання адвокатських послуг та повернення адвокатом (виконавцем) коштів у сумі 3 400,00 грн., перерахованих за платіжним дорученням № 87 від 18.07.2012 р., у строк до 01.03.2014 р. Інших доказів щодо перерахування коштів за надання послуг адвоката за договором № 26-1/02-14 від 26.02.2014 р. позивачем не надано.

Наданий позивачем лист про зарахування коштів № 27-1/02 від 27.02.2014 р. апеляційним господарським судом обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки він є одностороннім, з нього не вбачається фактичне зарахування коштів саме за договором № 26-1/02-14 від 26.02.2014 р.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів 3 400,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про незаконність постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119,11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. у справі № 916/779/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

Л.Б. Іванова